Спадкування майна колишнього колгоспного двору

Спадкування майна колишнього колгоспного двору

Нині чинне законодавство не містить визначення поняття «колгоспний двір». З прийняттям Закону України «Про власність» від 07.02.1991, який втратив чинність 20.06.2007 року, колгоспний двір припинив своє існування. З Цивільного Кодексу України вилучено статті, що встановлювали його статус (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 16 грудня 1993 року № 3718-XII, який набрав чинності з 18 січня 1994 року).

Колгоспний двір визначався як сімейно-трудове об’єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці. Він міг складатися і з однієї особи. Головою колгоспного двору був його засновник, як правило глава сім’ї, члени - всі особи, котрі спільно проживали, вели господарство і перебували у сімейно-родинному зв’язку (подружжя, їхні батьки, діти, дід, баба, онуки та ін.), особи котрі тимчасово були відсутніми, перебували на дійсній військовій службі, виїхали на навчання чи займали виборчу посаду. Громадяни - члени родини колгоспника, які не були членами колгоспу, вчителі та інші, а також громадяни, які не перебували в родинних зв’язках, але спільно вели підсобне господарство колгоспного двору, також користувалися правами колгоспного двору.

У разі смерті одного з членів колгоспного двору, спадщина на спільне майно господарства за наявності інших його членів, не відкривалася. Це було можливим лише після смерті останнього члена двору.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів (далі - Вказівки), затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР (далі - Держкомстат СРСР) від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69. Згідно п. 9 зазначених Вказівок, окремим господарством є особи, що проживають разом та ведуть спільне домашнє господарство.

За загальним правилом, працездатний член колгоспного двору втрачав право на частку у майні двору у тому випадку, якщо він не менш, ніж три роки поспіль не брав участі своєю працею і засобами у веденні загального господарства двору. Це правило не поширюється за умови призову такого члена двору на військову службу, його навчання в навчальному закладі чи хвороби (положення статей 120-126 ЦК УРСР).

У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року мають вирішуватись за нормами, що регулюють власність цього двору.

В п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності», судам роз’яснюється, що положення статей 17, 18 Закону України "Про власність" щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;

в) у випадках, коли за рахунок майна колгоспного двору було внесено вклад у кредитну установу на ім'я члена двору, його частка має бути зменшена на суму вкладу, а якщо вклад перевищує належну цьому члену частку, з нього стягуються відповідні грошові суми на користь інших членів колгоспного двору;

г) згідно зі ст.4 Постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону "Про власність", загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

На витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний трирічний строк позовної давності. Розгляд позову про право на майно колишнього колгоспного двору не залежить від вирішення питань землекористування.

Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберігалося після припинення його існування мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.
За приписами ст. 120, ст. 121, ст. 123 ЦК Української РСР, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності. При цьому розмір часток учасників у праві спільної сумісної власності залежить від участі кожного із членів у його створенні.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (1217 ЦК України). Статтею 1226 ЦК України встановлено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Суб’єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України).

Відповідно до п.п. 4.15, 4.18 п. 4 гл. 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджено Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 р. № 296/5, видача свідоцтва про спадщину на майно, яке підлягає реєстрації проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони та арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз’яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.